Монастир Сумела. Чи писав Лука ікони?

Монастир Сумела розташований на західних схилах потоку Діви Марії. Назва Сумела – це грецьке скорочення від Панагія ту Мелас (Παναγία Σουμελά), тобто «Богоматір Чорної (Гори)». Спрощений переклад - «Чорна Діва».

Монастир знаходиться на висоті 1200 метрів над рівнем моря.

За легендою, 385 року ченцю Варнаві наснилася матір Ісуса. Свята Марія вказала йому місце, де сховано ікону з її зображенням. А написав ту ікону не аби хто, а євангеліст Лука. Так Варнава прибув морем з грецьких Афін  до Трапезунда (так раніше називався Трабзон),і знайшов ікону і встановив її у святилище всередині печери на вузькому виступі крутої скелі. 

Та дослідники вважають, що монастир на цьому місці виник не раніше 6 століття. Багатьма елементами він нагадує церкви, видовбані в скелях Каппадокії. Те, що ми бачимо сьогодні, споруджено значно пізніше. А саме у 13-14 столітті, коли Сумела стала частиною православної держави Трапезунд. Тому сучасні історики називають справжнім засновником монастиря Трапезундського імператора Олексія III.

Пізніший час заснування підтверджують і найдавніші фрески, які вціліли на стінах монастиря - вони створені не раніше 14-15 століття. 

Кілька монархів Трапезунда короновані саме в цьому гірському монастирі, а не в столиці, що засвідчує високий статус Сумели в православній імперії.

Під час російської окупації, яка тривала з 18 квітня 1916  по 24 лютого 1918 року,  Сумела стала одним із центрів грецького спротиву. Причорноморські греки мріяли про незалежну Понтійську державу.., але не склалося. Після війни Греція та Туреччина домовилися про обмін населенням, тож місцеві греки мусили емігрувати до історичної Батьківщини. Вже в Греції, у місті Верія, вони заснували новий монастир, який також назвали Сумела.

1923 року всі грецькі ченці поспіхом виїхали із Сумели в Грецію. За кілька років туди ж вивезли і знамениту ікону.

Місце, де розташовано монастир, надзвичайно мальовниче. Схили густо поросли ялинами, а стрімкі гірські потоки вражають перехожих водограями. Подекуди вода тече просто по дорозі. 

Споглядаючи навколишню природу, трохи детальніше поговоримо про ікони та святого Луку. 

В Біблії, в Новому Заповіті,  ми знаходимо дві книги, автором яких є Лука - це Євангеліє та Дії Апостолів. Вони написані вишуканою грецькою мовою з дотриманням історичних канонів того часу, що демонструє високий рівень освіти автора. 

З історичних досліджень відомо, що Лука народився та жив у Сирійській Антіохії, був лікарем. Після проповіді перших послідовників  Ісуса Христа він приєднався до них і згодом став вірним супутником апостола Павла. 

За експертними оцінками, найдавніші з відомих ікон створені у шостому столітті. 

А тези про Луку як іконописця з’явилися в християнській традиції аж у 8 столітті. 

Згідно з переказами, Лука наживо зобразив Діву Марію з немовлям. Але Лука на початку Євангелія посилається на свідчення очевидців життя Ісуса Христа, сам не будучи одним з них. Євангеліє від Луки датоване 70 роком 1 століття.

Також, за свідченням апостола Павла, Лука був з ним до останнього, навіть у Римі, де зрештою апостола стратили за наказом імператора. 

У книзі Дії святих Апостолів, Лука приводить наступну проповідь Павла в Афінах:

Бог, Який створив світ і все, що в ньому, є Господом неба і землі. Він не живе в храмах, збудованих руками людей, і не вимагає служіння людських рук, ніби в чомусь має потребу. Він сам дає всім життя, дихання й усе інше. З одного чоловіка Він сотворив усі народи, щоб вони заселили цілу землю. Він установив часи та межі їхнього проживання, щоб вони шукали Бога й, відчуваючи Його, мабуть, знайшли, хоча Він і недалеко від кожного з нас. Бо в Ньому ми живемо, рухаємось та існуємо, як про це казали деякі з ваших поетів: «Ми Його нащадки».

Будучи нащадками Бога, ми не повинні думати, що божество – це щось майстерно виготовлене за замислом людей із золота, срібла або каміння. 

Отже, не зважаючи на часи незнання, Бог тепер наказує всім людям усюди покаятись; бо Він призначив день, коли судитиме світ по правді через Чоловіка, Якого обрав для цього, і дав усім незаперечні докази цього, воскресивши Його з мертвих.

.

Ці слова апостола неможливо поєднати з монастирями і помпезними храмами, оздобленими золотом та сріблом, а також іконами і статуями. Все це з'явилося значно пізніше, про що попереджали і застерігали і апостоли, і сам Ісус.

На могилі Роксолани

25 січня 2019 року українські дипломати в Туреччині відстояли нарешті історичну справедливість стосовно нашої легендарної землячки - Роксолани - уроженки Рогатина (1505 року це була Польща, але нині - Україна) Анастасії Лісовської. А саме - до інформаційного стенду біля гробниці внесли суттєву правку: "Sultan Sleyman n kars Hrrem Sultan (Roxalana) Ukraynaldr ve o Sultan Selim in annesidir".
 Тепер не буде плутанини щодо її походження і натяку на нібито російське коріння. Хоча саме прізвисько Роксолана говорить про Русь, тільки це наша Русь, яка нині Україна і яка не має стосунку до РФ чи Московії (країни Моксель).

Від себе додам, що недоімперія постійно підкрадає собі історію, тому нинішня правка - не перша навіть у випадку з Роксоланою. 2008 року я помітив, що в описі для туристів і паломників, що знаходиться в самому мавзолеї, також поверх тексту, що спотворював правду, довелось розмістити слово UKRAYNA.

ІЗРАЇЛЬ - Азот (Ашдод)

В Біблії місто Азот (або Ашдод) чи пов'язані з ним люди та події, згадуться принаймні 25 разів. Саме тут був останній притулок загадкових Велетнів, яких переміг Ісус Навин.
І прийшов Ісус того часу, і вигубив велетнів із гори, з Хеврону, з Девіру, з Анаву, і з усіх Юдських гір, і з усіх Ізраїлевих гір, разом з їхніми містами Ісус зробив їх закляттям.
Не позоставив велетня в краї Ізраїлевих синів, вони позостали тільки в Аззі, в Ґаті та в Ашдоді.
(Ісус Навин 11:21,22)

В часи пророка Самуїла Ашдод став місцем надзвичайних подій, пов'язаних з Ковчегом Заповіту:
А филистимляни взяли Божого ковчега, і принесли його з Евен-Гаезеру до Ашдоду.
І взяли филистимляни Божого ковчега, і принесли його до Даґонового дому, і поставили його біля Даґона.
А другого дня вранці повставали ашдодяни, аж ось Даґон лежить ницьма на землі перед Господнім ковчегом! І взяли вони Даґона, і поставили його на його місце.
А наступного дня повставали вони рано, аж ось Даґон лежить ницьма на землі перед Господнім ковчегом! А Даґонова голова та обидві долоні рук його лежать відтяті на порозі, тільки тулуб Даґонів позостав при ньому.
Тому то жерці та всі, хто входить до Даґонового дому, не ступають на Даґонів поріг у Ашдоді аж до цього дня.
І стала тяжка Господня рука на ашдодян, і Він їх пустошив та бив їх болячками, Ашдод та довкілля його.
І побачили ашдодяни, що так, та й сказали: Нехай не зостається з нами ковчег Ізраїлевого Бога, бо стала тяжкою Його рука на нас та на Даґона, бога нашого!
І послали вони, і зібрали до себе всіх филистимських володарів, та й сказали: Що ми зробимо з ковчегом Ізраїлевого Бога? А ті відказали: Нехай ковчег Ізраїлевого Бога перейде до Ґату. І вони перенесли ковчега Ізраїлевого Бога.
І сталося по тому, як вони перенесли його, то Господня рука була проти міста, сталося дуже велике замішання. І вдарив Він людей того міста від малого й аж до великого, і появилися на них болячки.
І вони вислали Божого ковчега до Екрону. І сталося, як Божий ковчег прибув до Екрону, то екроняни стали кричати, говорячи: Перенесли до нас ковчега Ізраїлевого Бога, щоб вигубив нас та народ наш!
І послали вони, і зібрали всіх филистимських володарів, та й говорили: Відішліть ковчега Ізраїлевого Бога, нехай вернеться на місце своє, і нехай не поб'є нас та народа нашого, бо було смертельне замішання в усьому місті. І Божа рука стала там дуже тяжка.
А ті люди, хто не повмирав, були вдарені болячками, і зойк міста піднявся до неба!
(1 Самуїлова 5:1-12)

В часи після народження Христа один з благовісників в надприродній спосіб опинився в Азоті, де він скористався нагодою, щоб поширити Добру Звістку у цьому місті.
 Пилип опинився в Азоті, і, переходячи, звіщав Євангелію всім містам, аж поки прийшов у Кесарію.
(Дії Апостолів 8:40)

Монастир Кармелітів Босих (Бердичів)

Монастир заснував у 1627 році Януш Тишкевич - київський воєвода і генеральний староста київського краю. Для початку він подарував монахам свій замок, а 1634 року за міцними мурами почалося будівництво костьолу. За 8 років, у 1642 році монастир збудували, але вже 1648 кармеліти змушені були його залишити та тікати до Львова від війська Богдана Хмельницького, яке звільнило Бердичів та навколишні міста.

На початку 18 століття після придушення повстання босоногі монахи повернулися в монастир та відбудували і зміцнили фортецю, а також спорудили новий костел в стилі барокко. Керували будівництвом архітектори з Польщі та Німеччини, а для розпису залучили художника з Італії. З середини 18 століття в монастирі активно діяла друкарня, яка стала відома випуском "Бердичівських календарів". 1768 року московське військо зруйнувало фортецю, а 1832 за наказом російського царя закрили монастирську школу та друкарню. 1866 російський генерал-губернатор вигнав монахів та розмістив у монастирі поліцію і війська. На початку 20 століття католики почали відбудову занедбаних споруд монастиря, та через громадянську війну вони знову були пошкоджені. 1925 року більшовики заснували у фортеці історичний музей, що врятувало монастир від повного знищення. Нарешті 1991 його знову повернули католицьким монахам.

Замок Любарта

1430

Мури Луцького Замку споруджені за наказом Любарта - сина Великого князя литовського Гедиміна. Він одружився із дочкою Великого князя Галицько-Волинського князівства Андрія II Юрійовича та у 1340 році став наступним галицьким князем та згодом переніс сюди свою столицю. 12-метрові цегляні стіни завтовшки 3 метри та вежі викладено у готичному стилі. Їх міцність та відвага оборонців стала запорукою неприступності фортеці. Впродовж наступних століть замок витримав чисельні штурми та облоги.

Та час бере своє. З кінця 16 століття збільшення потужності та кількості гармат у війнах зменшує значення замків та мурів. Луцький замок зазнав руйнувань та пережив кілька пожеж. У 19 столітті, коли Луцьк перебував під владою Московії, було наказано розбирати вежі та мури на цеглу для будівництва. Втім, готична кладка виявилася настільки міцною, що багато наколупати з неї не вдалося. Тому до нашого часу збереглися основні обриси легендарної споруди, яка тепер охороняється як пам'ятка архітектури та історії національного значення.

Зображення В’їзної вежі Луцького замку можна споглядати на зворотному боці купюри у 200 гривень.

Гвіздець: Бернардинський Монастир

1734

Саме містечко Гвіздець вперше згадується в польських майнових актах 1373 року. Католицька громада існувала в цих краях принаймні з 15 століття. Перший бернардинський монастир у Гвіздці був дерев’яним, його заснували 1715 року. Але вже за 13 років той костел згорів і на його місці в 1734 році спорудили мурований. В той же час у містечку Гвіздець спорудили велику дерев’яну синагогу, оскільки більше половини його мешканців були євреями. Причому вони досить мирно уживалися з католиками, за чим слідкували польські господарі міста.
 На жаль, синагога не збереглася до нашого часу, в більшість єврейського населення загинуло в гвіздецькому гетто під час фашистської окупації. А монастир, хоча теж неодноразово горів та руйнувався, залишився донині. Втім, свого сучасного вигляду та оздоблення він набув на початку ХХ століття, коли були перебудовані дзвінниця та костельні вежі.