На могилі Роксолани

25 січня 2019 року українські дипломати в Туреччині відстояли нарешті історичну справедливість стосовно нашої легендарної землячки - Роксолани - уроженки Рогатина (1505 року це була Польща, але нині - Україна) Анастасії Лісовської. А саме - до інформаційного стенду біля гробниці внесли суттєву правку: "Sultan Sleyman n kars Hrrem Sultan (Roxalana) Ukraynaldr ve o Sultan Selim in annesidir".
 Тепер не буде плутанини щодо її походження і натяку на нібито російське коріння. Хоча саме прізвисько Роксолана говорить про Русь, тільки це наша Русь, яка нині Україна і яка не має стосунку до РФ чи Московії (країни Моксель).

Від себе додам, що недоімперія постійно підкрадає собі історію, тому нинішня правка - не перша навіть у випадку з Роксоланою. 2008 року я помітив, що в описі для туристів і паломників, що знаходиться в самому мавзолеї, також поверх тексту, що спотворював правду, довелось розмістити слово UKRAYNA.

Монастир Кармелітів Босих (Бердичів)

Монастир заснував у 1627 році Януш Тишкевич - київський воєвода і генеральний староста київського краю. Для початку він подарував монахам свій замок, а 1634 року за міцними мурами почалося будівництво костьолу. За 8 років, у 1642 році монастир збудували, але вже 1648 кармеліти змушені були його залишити та тікати до Львова від війська Богдана Хмельницького, яке звільнило Бердичів та навколишні міста.

На початку 18 століття після придушення повстання босоногі монахи повернулися в монастир та відбудували і зміцнили фортецю, а також спорудили новий костел в стилі барокко. Керували будівництвом архітектори з Польщі та Німеччини, а для розпису залучили художника з Італії. З середини 18 століття в монастирі активно діяла друкарня, яка стала відома випуском "Бердичівських календарів". 1768 року московське військо зруйнувало фортецю, а 1832 за наказом російського царя закрили монастирську школу та друкарню. 1866 російський генерал-губернатор вигнав монахів та розмістив у монастирі поліцію і війська. На початку 20 століття католики почали відбудову занедбаних споруд монастиря, та через громадянську війну вони знову були пошкоджені. 1925 року більшовики заснували у фортеці історичний музей, що врятувало монастир від повного знищення. Нарешті 1991 його знову повернули католицьким монахам.

Замок Любарта

1430

Мури Луцького Замку споруджені за наказом Любарта - сина Великого князя литовського Гедиміна. Він одружився із дочкою Великого князя Галицько-Волинського князівства Андрія II Юрійовича та у 1340 році став наступним галицьким князем та згодом переніс сюди свою столицю. 12-метрові цегляні стіни завтовшки 3 метри та вежі викладено у готичному стилі. Їх міцність та відвага оборонців стала запорукою неприступності фортеці. Впродовж наступних століть замок витримав чисельні штурми та облоги.

Та час бере своє. З кінця 16 століття збільшення потужності та кількості гармат у війнах зменшує значення замків та мурів. Луцький замок зазнав руйнувань та пережив кілька пожеж. У 19 столітті, коли Луцьк перебував під владою Московії, було наказано розбирати вежі та мури на цеглу для будівництва. Втім, готична кладка виявилася настільки міцною, що багато наколупати з неї не вдалося. Тому до нашого часу збереглися основні обриси легендарної споруди, яка тепер охороняється як пам'ятка архітектури та історії національного значення.

Зображення В’їзної вежі Луцького замку можна споглядати на зворотному боці купюри у 200 гривень.

Мечеть Ар-Рахма

Мечеть Ар-Рахма (Милосердя) - перша мечеть у Києві - урочисто відкрита 2 грудня 2011 року.

Архітектор: Олександр Комаровський

Гвіздець: Бернардинський Монастир

1734

Саме містечко Гвіздець вперше згадується в польських майнових актах 1373 року. Католицька громада існувала в цих краях принаймні з 15 століття. Перший бернардинський монастир у Гвіздці був дерев’яним, його заснували 1715 року. Але вже за 13 років той костел згорів і на його місці в 1734 році спорудили мурований. В той же час у містечку Гвіздець спорудили велику дерев’яну синагогу, оскільки більше половини його мешканців були євреями. Причому вони досить мирно уживалися з католиками, за чим слідкували польські господарі міста.
 На жаль, синагога не збереглася до нашого часу, в більшість єврейського населення загинуло в гвіздецькому гетто під час фашистської окупації. А монастир, хоча теж неодноразово горів та руйнувався, залишився донині. Втім, свого сучасного вигляду та оздоблення він набув на початку ХХ століття, коли були перебудовані дзвінниця та костельні вежі.